Не повторись у віках 33 - ій!...

        В історії бурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України.        Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.       Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.       Жахливі факти , причини голодомору 1932 - 33 рр., свідчення очевидців  - це було темою години історичної правди "Стражденний біль голодної України",яка відбулась в останню п'ятницю листопада в нашій бібліотеці. Її учасниками стали учні 10 - 11 класів та вчитель історії Тищук С.І.

 

Долучилась до проведення заходу і директор будинку культури , яка читала поезії про жахи голоду. Дітям було показано відеоспогади очевидців. Доповнювала захід виставка - реквієм "Трагедія українського народу"  та викладка"Жертвам голодомору присвячується." В кінці масового заходу всі присутні запалили свічки  в знак пошани жертвам голодомору 1932 - 1933 рр. під відеокліп Оксани Білозір "Свіча"

       Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

     Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.